Запитайте десятьох підприємців, скільки вони заробляють на товарі, — і дев’ять порахують так: ціна продажу мінус ціна закупівлі. Це швидко, зрозуміло і майже завжди неправильно. Одні занижують собівартість і думають, що заробляють більше, ніж є. Інші — навпаки, намагаються впхати в собівартість усе підряд і тонуть в обліку, який нічого не дає. Розберемо, що входить у собівартість товару, а що ні, і де проходить чітка межа.

Собівартість і маржа — це різні речі

Спочатку розведемо два поняття, які постійно плутають.

Собівартість товару — це скільки вам коштувало мати цей товар готовим до продажу на складі. Не лише ціна постачальника, а все, що знадобилося, щоб товар опинився у вас.

Валова маржа — це виручка мінус собівартість. Скільки залишилось «зверху» після того, як ви покрили вартість самого товару.

І є третій рівень — чистий прибуток: це вже валова маржа мінус усі інші витрати бізнесу (оренда, зарплати, реклама, комісії, доставка клієнтам). Він рахується не по кожному товару, а по бізнесу в цілому — у звіті про прибутки і збитки (P&L).

Більшість помилок виникає тому, що ці три рівні змішують в одну купу. А коли вони змішані, прибуток легко переплутати з ілюзією — про це ми писали в статті «Прибуток чи ілюзія?».

Пастка №1: «ціна мінус закупівля» занижує собівартість

Найпоширеніша помилка — вважати собівартістю тільки те, що ви заплатили постачальнику. А по дорозі до вашого складу товар «обростає» витратами:

• доставка від постачальника;
• мито і розмитнення (якщо це імпорт);
• послуги брокера, страхування вантажу;
• навантаження-розвантаження.

Усе це — частина собівартості, бо без цих витрат товару у вас на складі просто не було б. Якщо їх не врахувати, ви бачите занижену собівартість і завищену маржу. На дешевих позиціях різниця непомітна, а на імпорті доставка й мито можуть «з’їсти» більшу частину уявного прибутку.

В ERPJS такі додаткові витрати розподіляються на партію автоматично, формуючи реальну собівартість кожної одиниці. А коли товар продається, система бере його вартість за методом FIFO — із найстаріших партій, а не «остання ціна навмання». Це важливо: якщо ви закуповували той самий товар тричі за різними цінами, FIFO показує, скільки коштувала саме та одиниця, яку ви щойно продали.

Пастка №2: не пхайте в собівартість усе підряд

Зрозумівши, що собівартість — це більше, ніж ціна постачальника, багато хто кидається в іншу крайність: давайте порахуємо в собівартості товару геть усе. Електрику в офісі, воду в кулері, зарплату бухгалтера, оренду, рекламу. Логіка ніби правильна — це ж теж витрати. Але це помилка, і ось чому.

По-перше, ці витрати не пов’язані з конкретним товаром. Вода в кулері не робить вашу партію смартфонів дорожчою. Це витрати на існування бізнесу взагалі, а не на цей товар.

По-друге, їх неможливо коректно розподілити. Скільки електрики «припадає» на одну продану футболку? Будь-яка цифра тут — вигадана. А облік, побудований на вигаданих цифрах, гірший за відсутність обліку, бо створює ілюзію точності.

По-третє, вага цих витрат мізерна, а клопоту — багато. Ви витратите купу часу й сил, наробите помилок — а валова маржа стане «точнішою» на копійки. Тоді як загальні витрати й так повністю враховані в P&L. Гра не варта свічок.

Тут є тонкість для виробництва. Пряма енергія — електрика, яку «з’їв» верстат, виготовляючи саме цю деталь, — це справжня виробнича витрата, і її місце в собівартості. А загальне освітлення цеху — ні, це той самий «кулер», тільки на виробництві. Різниця в одному: витрата прямо пов’язана з одиницею продукту чи це просто фон, на якому працює весь бізнес.

Окрема історія — адміністративні витрати. Їх особливо люблять «вішати» на товар, хоча вони не мають до нього жодного стосунку. Зарплата директора не входить у собівартість продукту — ні за здоровим глуздом, ні за стандартами обліку.

Простий кордон: момент оприбуткування на склад

Щоб не мучитись щоразу, запам’ятайте одне правило. Межа собівартості — це момент, коли товар потрапив на ваш склад.

• Усе, що сталося до цього моменту (закупівля, доставка, мито, розмитнення, а для виробництва — сировина і робота), — це собівартість товару.
• Усе, що відбувається після того, як товар уже «ваш» (зберігання, комісії маркетплейсів, доставка клієнту, еквайринг, реклама, амортизація обладнання, адмінвитрати), — це витрати періоду. Вони йдуть у P&L, а не в собівартість.

Цей кордон знімає 90% суперечок. Не треба щоразу думати «а це собівартість чи ні?» — достатньо спитати: це сталося до складу чи після?

Саме так влаштований облік в ERPJS. По кожному товару ви бачите валову маржу — виручку мінус реальну собівартість (із доставкою й митом, за FIFO). А всі витрати на ведення бізнесу — комісії, логістику до клієнта, оренду, зарплати — система збирає у P&L, де видно справжній чистий прибуток. Два рівні, кожен на своєму місці. До речі, від цієї ж собівартості система може автоматично формувати ціну продажу — щоб націнка не бралася «зі стелі».

Невелике практичне зауваження: якщо точно розподілити якусь витрату до складу непропорційно складно (а користь мізерна) — не мучтеся, винесіть її в окрему статтю витрат. Здоровий глузд тут важливіший за бухгалтерську прискіпливість.

Дивіться туди, де вага: переоцінка складу

Ось головна думка. Енергію, яку ви витрачаєте на розподіл копійок за освітлення, краще спрямувати туди, куди майже ніхто не дивиться, — бо ваги там у рази більше. Найкращий приклад — переоцінка складу до ринкової вартості.

Поки ви ділите гривню за лампочки між тисячею артикулів, на складі може лежати партія, яка реально коштує на десятки тисяч менше, ніж записано в обліку. Модель застаріла, з’явилась новіша, ціни впали — а товар і далі «висить» за старою собівартістю. Ваш склад «на папері» дорожчий, ніж насправді, а отже, і прибуток завищений. Ось де справжня вага — і ось де помилка коштує дорого.

Правильний підхід (його вимагають і стандарти обліку) — тримати запаси за меншою з двох величин: собівартістю або реальною ринковою вартістю. Якщо ринок упав — товар уцінюється, різниця визнається збитком одразу, а не ховається до моменту продажу. Одна така переоцінка дає для чесності картини більше, ніж рік ретельного розподілу комунальних копійок.

Висновок

Собівартість товару — це не «ціна закупівлі» і не «всі витрати бізнесу». Це чітко окреслена величина: усе, що знадобилося, щоб довести товар до вашого складу, — і ні копійки більше. Решта витрат живе в P&L, де їй і місце.

Коли ці рівні розведені правильно, ви нарешті бачите справжню картину: яка валова маржа по кожному товару і який реальний чистий прибуток по бізнесу. ERPJS рахує собівартість за FIFO з урахуванням доставки й мита, показує маржу по кожній позиції й зводить повну картину прибутку в P&L — без ручних таблиць і без вигаданих розподілів.

Хочете побачити реальну маржу по своїх товарах? Залиште заявку — покажемо на демо.

—

FAQ

Що входить у собівартість товару?

Усе, що знадобилося, щоб довести товар до вашого складу: ціна постачальника, доставка, мито і розмитнення, послуги брокера, страхування вантажу. Для виробництва — сировина і виробничі витрати. Усе, що сталося після оприбуткування на склад, у собівартість уже не входить.

Чи входять комісії маркетплейсів і доставка клієнту в собівартість?

Ні. Це витрати на реалізацію — вони виникають після того, як товар уже ваш. Їх місце у звіті про прибутки і збитки (P&L), а не в собівартості товару. У собівартість вони не потрапляють і не повинні.

Чому «ціна продажу мінус ціна закупівлі» — це неправильна маржа?

Бо ціна закупівлі — це ще не вся собівартість. Якщо не врахувати доставку, мито й інші витрати на доведення товару до складу, собівартість занижена, а маржа — завищена. Особливо помітно на імпорті, де логістика й мито бувають суттєвими.

Чи можна порахувати в собівартості товару оренду, зарплати, електрику?

Не варто. Ці витрати не пов’язані з конкретним товаром, їх неможливо коректно розподілити на одиницю, і вони ускладнюють облік без реальної користі. Загальні й адміністративні витрати враховуються в P&L по бізнесу в цілому.

Який метод собівартості використовує ERPJS?

FIFO — при продажу товар списується за вартістю найстаріших партій. Це показує реальну собівартість саме тієї одиниці, яку продали, навіть якщо ви закуповували товар кілька разів за різними цінами.

Що таке переоцінка запасів і навіщо вона?

Це уцінка товару на складі до реальної ринкової вартості, якщо вона стала нижчою за собівартість (товар застарів, ціни впали). Стандарти обліку вимагають тримати запаси за меншою з двох величин — собівартістю або ринковою вартістю, — щоб не завищувати вартість складу і прибуток.